Людська нора, голод і Бог на війні

«Людська нора» — книга про українську піхоту, про страх і втому, про мову, що ламається й віднаходиться заново; про війну як простір, де залишаються тільки найпростіші й найважливіші речі: тепло іншого тіла, ковток води, тиша, довіра, пам’ять, любов до життя, дивна, але дуже вперта надія. Тексти складаються з фрагментів, з датованих днів і ночей, які поступово втрачають різницю між собою й зливаються в єдиний стан — існування. Нора — це не лише інженерна споруда, а метафора: укриття та пастка водночас, утроба й могила, простір трансформації людини, сутність, що впливає на тіло й свідомість. Книга «Людська нора, голод і Бог на війні» — це ветеранська проза, у якій український автор і військовослужбовець Валерій Пузік пронизливо та без пафосу говорить про повсякденність війни. Крізь його безмежно відверті, спостережливі тексти читачі зазирають у похмурі реалії життя піхоти, де кожен день на позиціях — фізичне, психічне й духовне випробування. Вижити, зазирнути в очі смерті й не збожеволіти, а також зберегти в собі людське — це виклик, що змінює назавжди. Проводячи стежками власного осмислення досвіду, Пузік балансує на межі літературних жанрів і форм та відтворює реальність — свою і побратимів, — у якій серед жахіть війни герої залишаються людьми. Проза автора є майстерним поєднанням щоденника, поезій, есеїв і драматургії. Видання містить світлини з фронтової повсякденності Пузіка у повномасштабній війні. Наприкінці книги читачі знайдуть примітки, коментарі та вірші письменника. У постмодерному романі «Людська нора» Валерій Пузік досліджує низку тем з буття в екстремальних умовах, зосереджуючись зокрема на тому, як виживання в окопах змінює відчуття тіла й звичний спосіб існування.